![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
В мірє інтересного...
"Усі трупи на Евересті колись були надзвичайно
вмотивованими та цілеспрямованими особистостями"
Невідомий анонім
"На висоті 8000 метрів не можна собі дозволити розкіш моралі "
Альпініст О.Абрамов.
Випадково надибав цікаве про альпінізм.
Еверест (Джомолунгма) - найвища вершина світу, висота 8848 метрів, яка як магнітом щороку притягує альпіністів та ідіотів з усього світу. А також є важливим джерелом доходів для країни Непал і чи не єдиним заробітком для місцевих мешканців, які займаються обслуговуванням та супроводом альпіністів. Таких місцевих провідників називають "шепами".
Також, місцева влада іноді розщедрюється, та виділяє "шепам" значну суму грошей - на очищення гори від сміття та трупів, до яких можливо дістатись.
Протягом відомої історії сходжень на Еверест, там загинули понад 300 туристів-альпіністів, це не рахуючи місцевих "шепів" та деяких альпіністів-"дикунів", які лізуть туди самостійно. Лише у 2019 р. там загинуло 12 підкорювачів вершин. Причин смерті може бути багато: від банальних лавин та падінь до виснаження, задихання, переохолодження, снігової сліпоти і т.д.
На висоті приблизно 5500 м знаходиться базовий табір - це максимальна висота, на яку можуть піднятися вертольоти та гірські бики яки, які там використовуються як перевізницькі тварини. У цьому таборі альпіністи акліматизуються та готуються до походу на вершину. А вище вже - "дика зона", де кожен сам за себе.
Справа в тому, що на тих висотах людина почувається так, ніби пробігла багато кілометрів, дихаючи лише крізь тоненьку соломинку у роті. Руки-ноги мляві, у голові гуде, якщо сядеш - вже не встанеш. За таких умов тягти на собі непритомного товариша або мертв'яка - дурних нема, кожен тільки сам за себе.
Отже, трупи тих, кому не пощастило, так і залишаються на горі, де спокійно муміфікуються. Залишаються - тому що експедиція за тілом загиблого найчастіше не по кишені його родичам. А муміфікуються - тому що там нема бактерій, які швидко розкладають тіла, і завжди холодно. Найчастіше гинуть вже під час спуску, коли організм надто виснажений перебуванням на висоті. Досвідчені альпіністи використовують тіла невдах-попередників як безпомилкові орієнтири на шляху.
Далі кілька цікавих історій з фотографіями не для нервозних, тож сховаю під катом.
Першопроходець.
Першим ймовірним підкорювачем Евересту у далекому 1924 році став англієць Джордж Мелорі.
- Навіщо ви йдете на Еверест ?
- Тому що він є ! - бадьоро відповів англійський джентльмен та поліз на гору разом з напарником Ірвіном.
Чи дісталися вони вершини - невідомо. Може й дісталися, а загинули під час спуску. Через 75 років, у 1999-му група альпіністів випадково натрапила на тіло Мелорі, зняли на відео, потім присипали камінням (що на такій висоті вже саме по собі є неабияким фізичним навантаженням та подвигом).
"Зелені Черевики"
"...Повідомлення по рації від групи до табору, що альпіністи пройшли точку "Зелені Черевики", стало гарною прикметою. Це значить, що група рухається правильно, і до вершини лишилося усього 348 метрів по вертикалі..."
Насправді, "Зелені Черевики" - це тіло індійського альпініста Цеванга Палджора, який загинув тут від переохолодження у 1996 році. Труп лежить біля невеличкої розщелини, ноги у зелених чоботах стирчать назовні і добре помітні з альпіністської тропи. Таким чином, Палджор після смерті став дуже зручним орієнтиром для колег.
Кіно та математика
Неподалік від "Зелених Черевиків", у тій самій розщелині розташувався ще один щасливчик.
2006 року англійського вчителя математики Девіда Шарпа чорти понесли на Еверест. Причому, пішов він "дикуном", самостійно, без групи та без "шепів".
Кінець був доволі прогнозований - нестача кисню, сів біля розщелини замерзати. Того ж дня повз проходила велика група альпіністів, серед яких були телевізійники з каналу "Дискавері". Шарп був ще живий і навіть трохи розмовляв. Кіношники засняли помираючого на відео, підбадьорили добрим словом та й пішли собі далі. А Шарп незабаром приєднався до компанії "Зелених Черевичок".
Курво, вставай!
1979 року група успішно дісталася вершини - подружжя з Німеччини Герхард та Ханелора Шматц і два провідники-"шепи". Але на спуску сили залишили німців і вони зупинилися на відпочинок, незважаючи на протести провідників. Відпочинок на такій висоті сил європейцям не додав, і піднятися зміг тільки Герхард, а Ханелора лише кліпала очима і почала замерзати. Після невдалих спроб підняти на ноги свою "половинку" Герхард з одним "шепом" пішов собі далі. Другий "шеп" залишався біля жінки ще добу, допоки не відморозив собі пальці рук та ніг. Потім він лише якимось дивом дістався проміжного табору.
Тіло Ханелори Шматц з розплющеними очима та майорячим на вітрі волоссям навіть у досвідчених альпіністів викликало неприємні відчуття. У 1984 році влада Непалу, з огляду на численні скарги трудящих, була вимушена за свій кошт відправити експедицію - евакуювати або скинути Ханелору у прірву, щоб не маякувала. Але не вийшло - експедиція загинула, так і не діставшись тіла.
Герхард Шматц успішно повернувся до рідної Баварії, де прожив довге заможне життя.
А Ханелора у своїх синіх штанях так і просиділа на Евересті понад 20 років, привертаючи погляди колег-альпіністів, допоки її остаточно не здуло вітром у прірву.
"Спляча красуня"
У 1998 році вершини Евересту дісталися двоє громадян США - російський емігрант Сєргєй Арсентьєв та його дружина Френсіс.
Але під час спуску одразу щось пішло не так, добряче вхурделило, і вони загубили один одного. Сєргєй сам повернувся до базового табору. Тут слід віддати йому належне - перепочивши, він сам подерся назад, розшукувати свою дружину.
Наступного дня група альпіністів випадково побачила барвисті штани Сєргєя далеко внизу у прірві, дістатися до нього не було ніякої можливості. Згодом ця група неподалік вершини побачила і Френсіс. Та була ще жива і бурмотіла, що вона американка і вимагає щоб її врятували. Колеги-альпіністи трохи розчулено поплакали, підбадьорили Френсіс морально та пішли собі далі.
Коли ця група успішно спустилася з гори, то їх почала мучити совість. За кілька років вони повернулися на Еверест та принесли до Френсіс американського прапора і ведмедика.
"Прапороносець"
"Я стану першою жінкою, яка підійме прапор Канади над Еверестом !" - це останній допис у твітері громадянки Канади непальського походження Шрії Шах-Клорфайн, датований квітнем 2012 року.
І таки прапором помахала.
Але на спуску одразу щось пішло не так, і Шрію прикрили тим прапором та залишили помирати на відстані десь 300 м від вершини. Відтоді, як наступні альпіністи бачили прапор Канади, то полегшено зітхали: "О, нарешті, ми вже майже дійшли !"
Потім провідники-"шепи" у своє виправдання відчайдушно матюкалися на своєму непальському нарєчії, мовляв, тупа пізда була абсолютно не готовою до сходження, ані технічною підготовкою, ані функціонально. Але на запитання "чому ж ви тоді погодилися вести її на Еверест ?" провідники чіткої відповіді так і не надали. Втім, все і так зрозуміло: ціна сходження на Еверест на одне рило складає від 40 до 60 тисяч долярів...
Ну, мабуть досить, бо вже й так лонгрід вийшов. Таких історій можна навести багато, але... Їх дедалі буде все більше. Останніми роками, через глобальне потепління, умови на Евересті ускладнюються. Сніг заміщується кригою, з'являються нові щілини, провалля, більшає кількість лавин та обвалів. А вмотивованих ідіотів у світі не меншає, так що...
Саме зараз у квітні-травні розпочинається сезон сходжень !
Якщо у вас є мотивація та зайві 50 тисяч долярів - welcome to Everest ! )
вмотивованими та цілеспрямованими особистостями"
Невідомий анонім
"На висоті 8000 метрів не можна собі дозволити розкіш моралі "
Альпініст О.Абрамов.
Випадково надибав цікаве про альпінізм.
Еверест (Джомолунгма) - найвища вершина світу, висота 8848 метрів, яка як магнітом щороку притягує альпіністів та ідіотів з усього світу. А також є важливим джерелом доходів для країни Непал і чи не єдиним заробітком для місцевих мешканців, які займаються обслуговуванням та супроводом альпіністів. Таких місцевих провідників називають "шепами".
Також, місцева влада іноді розщедрюється, та виділяє "шепам" значну суму грошей - на очищення гори від сміття та трупів, до яких можливо дістатись.
Протягом відомої історії сходжень на Еверест, там загинули понад 300 туристів-альпіністів, це не рахуючи місцевих "шепів" та деяких альпіністів-"дикунів", які лізуть туди самостійно. Лише у 2019 р. там загинуло 12 підкорювачів вершин. Причин смерті може бути багато: від банальних лавин та падінь до виснаження, задихання, переохолодження, снігової сліпоти і т.д.
На висоті приблизно 5500 м знаходиться базовий табір - це максимальна висота, на яку можуть піднятися вертольоти та гірські бики яки, які там використовуються як перевізницькі тварини. У цьому таборі альпіністи акліматизуються та готуються до походу на вершину. А вище вже - "дика зона", де кожен сам за себе.
Справа в тому, що на тих висотах людина почувається так, ніби пробігла багато кілометрів, дихаючи лише крізь тоненьку соломинку у роті. Руки-ноги мляві, у голові гуде, якщо сядеш - вже не встанеш. За таких умов тягти на собі непритомного товариша або мертв'яка - дурних нема, кожен тільки сам за себе.
Отже, трупи тих, кому не пощастило, так і залишаються на горі, де спокійно муміфікуються. Залишаються - тому що експедиція за тілом загиблого найчастіше не по кишені його родичам. А муміфікуються - тому що там нема бактерій, які швидко розкладають тіла, і завжди холодно. Найчастіше гинуть вже під час спуску, коли організм надто виснажений перебуванням на висоті. Досвідчені альпіністи використовують тіла невдах-попередників як безпомилкові орієнтири на шляху.
Далі кілька цікавих історій з фотографіями не для нервозних, тож сховаю під катом.
Першопроходець.
Першим ймовірним підкорювачем Евересту у далекому 1924 році став англієць Джордж Мелорі.
- Навіщо ви йдете на Еверест ?
- Тому що він є ! - бадьоро відповів англійський джентльмен та поліз на гору разом з напарником Ірвіном.
Чи дісталися вони вершини - невідомо. Може й дісталися, а загинули під час спуску. Через 75 років, у 1999-му група альпіністів випадково натрапила на тіло Мелорі, зняли на відео, потім присипали камінням (що на такій висоті вже саме по собі є неабияким фізичним навантаженням та подвигом).
"Зелені Черевики"
"...Повідомлення по рації від групи до табору, що альпіністи пройшли точку "Зелені Черевики", стало гарною прикметою. Це значить, що група рухається правильно, і до вершини лишилося усього 348 метрів по вертикалі..."
Насправді, "Зелені Черевики" - це тіло індійського альпініста Цеванга Палджора, який загинув тут від переохолодження у 1996 році. Труп лежить біля невеличкої розщелини, ноги у зелених чоботах стирчать назовні і добре помітні з альпіністської тропи. Таким чином, Палджор після смерті став дуже зручним орієнтиром для колег.
Кіно та математика
Неподалік від "Зелених Черевиків", у тій самій розщелині розташувався ще один щасливчик.
2006 року англійського вчителя математики Девіда Шарпа чорти понесли на Еверест. Причому, пішов він "дикуном", самостійно, без групи та без "шепів".
Кінець був доволі прогнозований - нестача кисню, сів біля розщелини замерзати. Того ж дня повз проходила велика група альпіністів, серед яких були телевізійники з каналу "Дискавері". Шарп був ще живий і навіть трохи розмовляв. Кіношники засняли помираючого на відео, підбадьорили добрим словом та й пішли собі далі. А Шарп незабаром приєднався до компанії "Зелених Черевичок".
Курво, вставай!
1979 року група успішно дісталася вершини - подружжя з Німеччини Герхард та Ханелора Шматц і два провідники-"шепи". Але на спуску сили залишили німців і вони зупинилися на відпочинок, незважаючи на протести провідників. Відпочинок на такій висоті сил європейцям не додав, і піднятися зміг тільки Герхард, а Ханелора лише кліпала очима і почала замерзати. Після невдалих спроб підняти на ноги свою "половинку" Герхард з одним "шепом" пішов собі далі. Другий "шеп" залишався біля жінки ще добу, допоки не відморозив собі пальці рук та ніг. Потім він лише якимось дивом дістався проміжного табору.
Тіло Ханелори Шматц з розплющеними очима та майорячим на вітрі волоссям навіть у досвідчених альпіністів викликало неприємні відчуття. У 1984 році влада Непалу, з огляду на численні скарги трудящих, була вимушена за свій кошт відправити експедицію - евакуювати або скинути Ханелору у прірву, щоб не маякувала. Але не вийшло - експедиція загинула, так і не діставшись тіла.
Герхард Шматц успішно повернувся до рідної Баварії, де прожив довге заможне життя.
А Ханелора у своїх синіх штанях так і просиділа на Евересті понад 20 років, привертаючи погляди колег-альпіністів, допоки її остаточно не здуло вітром у прірву.
"Спляча красуня"
У 1998 році вершини Евересту дісталися двоє громадян США - російський емігрант Сєргєй Арсентьєв та його дружина Френсіс.
Але під час спуску одразу щось пішло не так, добряче вхурделило, і вони загубили один одного. Сєргєй сам повернувся до базового табору. Тут слід віддати йому належне - перепочивши, він сам подерся назад, розшукувати свою дружину.
Наступного дня група альпіністів випадково побачила барвисті штани Сєргєя далеко внизу у прірві, дістатися до нього не було ніякої можливості. Згодом ця група неподалік вершини побачила і Френсіс. Та була ще жива і бурмотіла, що вона американка і вимагає щоб її врятували. Колеги-альпіністи трохи розчулено поплакали, підбадьорили Френсіс морально та пішли собі далі.
Коли ця група успішно спустилася з гори, то їх почала мучити совість. За кілька років вони повернулися на Еверест та принесли до Френсіс американського прапора і ведмедика.
"Прапороносець"
"Я стану першою жінкою, яка підійме прапор Канади над Еверестом !" - це останній допис у твітері громадянки Канади непальського походження Шрії Шах-Клорфайн, датований квітнем 2012 року.
І таки прапором помахала.
Але на спуску одразу щось пішло не так, і Шрію прикрили тим прапором та залишили помирати на відстані десь 300 м від вершини. Відтоді, як наступні альпіністи бачили прапор Канади, то полегшено зітхали: "О, нарешті, ми вже майже дійшли !"
Потім провідники-"шепи" у своє виправдання відчайдушно матюкалися на своєму непальському нарєчії, мовляв, тупа пізда була абсолютно не готовою до сходження, ані технічною підготовкою, ані функціонально. Але на запитання "чому ж ви тоді погодилися вести її на Еверест ?" провідники чіткої відповіді так і не надали. Втім, все і так зрозуміло: ціна сходження на Еверест на одне рило складає від 40 до 60 тисяч долярів...
Ну, мабуть досить, бо вже й так лонгрід вийшов. Таких історій можна навести багато, але... Їх дедалі буде все більше. Останніми роками, через глобальне потепління, умови на Евересті ускладнюються. Сніг заміщується кригою, з'являються нові щілини, провалля, більшає кількість лавин та обвалів. А вмотивованих ідіотів у світі не меншає, так що...
Саме зараз у квітні-травні розпочинається сезон сходжень !
Якщо у вас є мотивація та зайві 50 тисяч долярів - welcome to Everest ! )
no subject
ну і звичайно ж "орієнтир"
https://youtu.be/G3ToZHhJnw8?t=5766
(no subject)
no subject
(no subject)
(no subject)
no subject
(no subject)
no subject
(no subject)
no subject
Та й самі ми не від того...
А не "шерпами"?
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)