Старенька "Панорама"
May. 16th, 2017 04:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
artem772Випадково в гаражі натрапив на старенький журнал-тижневик «Панорама» (№16, квітень 2004 року). Це було популярне до війни видання, яке друкувалося в Донецку ахметівським видавництвом «Донеччина». Купували його переважно через наявність розширеної телепрограми, але тижневик також містив в собі і політично-соціальні матеріали.
Згадалися ті часи тринадцятирічної давнини. Початок 2000-х... В сусідній РФ відбуваються тривожні процеси – новий президент Путін розпочав висапувати маленькі паростки демократії, які не без складнощів зійшли протягом буремних 90-х. Очолювані ним силовики тишком-нишком встановлюють контроль над ЗМІ та основними енергетичними галузями економіки. Не забував майбутній диктатор і про Україну, в якій розташовані важливі для РФ оборонні підприємства. Після загадкового вбивства Георгія Гонгадзе, московські товариші міцно взяли президента Кучму за руду мошонку – українського «гаранта» було дискредитовано перед Заходом. Відбувається розворот України на Схід, шлях євроінтеграції зупиняється. Кучма призначає віце-президентом Медведчука - радянського КДБіста, кума російського правителя. Далі – більше: нікому до того не відомого завгара одного з донецьких комунальних підприємств Януковича з губернатора Донеччини призначають прем’єр-міністром України. До столиці накатує перша хвиля «донецьких міцних господарників» - які захоплюють все більше ключових державних посад. Розпочинається масована російська експансія: політична, економічна, культурна, інформаційна – зокрема, на українських телеканалах європейський, американський та латиноамериканський контент повністю замінюється російським.
Отакі спогади відвідали мене під час перегляду старої «Панорами»: численні статті про російських естрадних та кіно- діячів, спортивний огляд, присвячений виключно донецькому «Шахтарю»... Привернула увагу стаття «Україна та Росія: лінія Путіна – лінія зближення». Автор – такий собі Ніколай Луньов, і він не хто-небудь, а сам «Президент Земляцтва донбасівців у Москві». У статті товариш Президент довго і ретельно вилизує дупу російському правителю, не забуваючи лизнути і тодішньому прем’єрові України Януковичу: «...історія Донбасу знає чимало фактів того, як сама атмосфера в краї, уклад життя допомагають множити дивну низку незаурядних талановитих людей. Янукович – один з них. Завдяки його зусиллям поступово виправляється стан в економіці, соціальному житті в регіоні, і чималу роль в цьому відіграє постійний і міцний зв’язок Донбасу з Росією...» (стаття, звісно, російською, переклад українською - мій). Не забуває автор і про «клятих бендерівців»: «...Є люди, які не розуміють або не хочуть зрозуміти сутності процесів зі зближення двох братніх держав. Але цьому нема альтернативи...» Ну і таке інше – в бездарному літературному стилі з численними пунктуаційними та логічними помилками.
Ось у такому інформаційному лайні десятки років до війни варилися мешканці Донбасу (та й не лише Донбасу). То чи варто дивуватись, що тепер «маємо те, що маємо» ?
P.S. Це я все до того, що сьогоднішня заборона "Касперських", "Одноватників" та 1С - є абсолютно необхідним кроком для нейтралізації багаторічного впливу сусідньої держави.
Згадалися ті часи тринадцятирічної давнини. Початок 2000-х... В сусідній РФ відбуваються тривожні процеси – новий президент Путін розпочав висапувати маленькі паростки демократії, які не без складнощів зійшли протягом буремних 90-х. Очолювані ним силовики тишком-нишком встановлюють контроль над ЗМІ та основними енергетичними галузями економіки. Не забував майбутній диктатор і про Україну, в якій розташовані важливі для РФ оборонні підприємства. Після загадкового вбивства Георгія Гонгадзе, московські товариші міцно взяли президента Кучму за руду мошонку – українського «гаранта» було дискредитовано перед Заходом. Відбувається розворот України на Схід, шлях євроінтеграції зупиняється. Кучма призначає віце-президентом Медведчука - радянського КДБіста, кума російського правителя. Далі – більше: нікому до того не відомого завгара одного з донецьких комунальних підприємств Януковича з губернатора Донеччини призначають прем’єр-міністром України. До столиці накатує перша хвиля «донецьких міцних господарників» - які захоплюють все більше ключових державних посад. Розпочинається масована російська експансія: політична, економічна, культурна, інформаційна – зокрема, на українських телеканалах європейський, американський та латиноамериканський контент повністю замінюється російським.
Отакі спогади відвідали мене під час перегляду старої «Панорами»: численні статті про російських естрадних та кіно- діячів, спортивний огляд, присвячений виключно донецькому «Шахтарю»... Привернула увагу стаття «Україна та Росія: лінія Путіна – лінія зближення». Автор – такий собі Ніколай Луньов, і він не хто-небудь, а сам «Президент Земляцтва донбасівців у Москві». У статті товариш Президент довго і ретельно вилизує дупу російському правителю, не забуваючи лизнути і тодішньому прем’єрові України Януковичу: «...історія Донбасу знає чимало фактів того, як сама атмосфера в краї, уклад життя допомагають множити дивну низку незаурядних талановитих людей. Янукович – один з них. Завдяки його зусиллям поступово виправляється стан в економіці, соціальному житті в регіоні, і чималу роль в цьому відіграє постійний і міцний зв’язок Донбасу з Росією...» (стаття, звісно, російською, переклад українською - мій). Не забуває автор і про «клятих бендерівців»: «...Є люди, які не розуміють або не хочуть зрозуміти сутності процесів зі зближення двох братніх держав. Але цьому нема альтернативи...» Ну і таке інше – в бездарному літературному стилі з численними пунктуаційними та логічними помилками.
Ось у такому інформаційному лайні десятки років до війни варилися мешканці Донбасу (та й не лише Донбасу). То чи варто дивуватись, що тепер «маємо те, що маємо» ?
P.S. Це я все до того, що сьогоднішня заборона "Касперських", "Одноватників" та 1С - є абсолютно необхідним кроком для нейтралізації багаторічного впливу сусідньої держави.
