Спогади

В світлі нинішнього кацапського гопцювання на кістках, згадаю про своїх дідів.

У мене, як і у кожної людини, було два діда - батько мого батька і батько мами. Дід по батьківській лінії не воював, він тоді ще був малий, десь років 14-15. Після Курської битви дід разом з іншими підлітками нишпорив по окопах у пошуках різних ништяків. У мене в шафі досі лежить німецький фотоапарат Agfa - він як новий і працює.

А ось дід по материнській лінії був дещо старший, і його ця хєрня зачепила. Але дід був везунчиком. Від німців йому якимось чином вдавалося успішно ухилятися, і вони так і не замели його ані на роботи до Німеччини, ані до якихось своїх формувань. Потім прийшли кацапи і одразу замели діда до своєї армії. Але йому і тут поталанило: у діда було міцне здоров'я, і його взяли льотчиком ! Відправили курсантом до льотного училища до Казахстану, і там дід проходив навчання аж до кінця війни. Потім направили до армії до Німеччини, але війни вже не було, і дід проходив службу в радянському окупаційному контингенті в Німеччині.

Коли я був малий, то іноді чіплявся до діда з вимогами щось розповісти про війну, але дід вперто мовчав та оминав цю тематику. Єдине, що мені вдалося з нього витиснути - що всі його знайомі курсанти по льотному училищу, які були старші за нього, потрапили на фронт і загинули.

Ну, принаймні, мої діди нікого не вбили і самі не загинули. І це вже для мене "побєда" у тій війні. )